Ангеліна: — Таточко он подивись, яка чудова зірка полетіла.
Андрій: — так, так, тато. Диви який у неї гарний жовто-червоний хвіст. Що це?
Тато: — так мої хороші, це справді гарне видовище. Це метеорит.
Андрій: — тату, а що це таке і чому він так горить?
Тато: — синку, це звичайнісінький камінь, який пролітав величезні відстані у космічному просторі і дивним Господнім промислом потрапив у атмосферу нашої планети. Коли ж він пролітав по ній, то завдяки його велитенскій швидкості, тертя об повітря спричинило його горінню. І тому ми бачили його таким світлим і чудовим.
Ангеліна: -тату, це звичайний камінь так горів?
Тато: — так донечку. Навіть звичайний камінь може бути таким прекрасним.
Андрій: — тату, а чому він пролетів так швидко?
Тато: — швидкість, з якою він летів була така, якою її зробив сам Господь. Отак і наше життя з’являється на цій планеті лише на мить, і через кілька десятків років зникає, як той міжпланетний камінь у безмежному просторі.
Ангеліна: — Андрію нумо глянь у телескоп. Я бачу якусь червону планету. То напевно Марс.
Андрій: — Ух ти, оце краса. Тато давай ще прийдемо в обсерваторію.
Тато: — любі мої вже друга година ночі. Такі прогулянки не можна робити часто.
Андрій: — тато, а це Марс, так?
Тато: — а ну дай я подивлюсь. Ні, це не Марс. Це, як ще кажуть в астрономії «холодна зірка». Її температура трохи більша ніж нашого багаття, але виглядає вона звичайно чудово. Подивіться ще раз і підемо додому, ви ж завтра збиралися у країну здоров’я і мені здається, що Олег Миколайович говорив, що спати треба лягати не пізніше 10 години вечора.
Андрій: — так тато, але ж це така краса. Я думаю, що сам Олег Миколайович дивився на це з таким захопленням.
Ангеліна: — я також так думаю. Тато: — дітки у всьому треба знати міру. Ходімо.
Ангеліна: — ну ходімо (сумно).
Андрій: — тато, там у всесвіті, який ми бачили, мені здається панує повний порядок і тиша, а чому ж на нашій планеті так багато страждань?
Тато: — мої любі запитаєте про це у Олега Миколайовича. Хай він вам розповість, а ви тоді розкажете мені. Ангеліна: — тато, тато, а ми прийдемо ще сюди?
Тато:- просіть про це у Господа і якщо буде Його воля, то ми звичайно прийдемо.
…(будильник)…
Ангеліна:- Андрію вставай, вже 12 година дня. Ми ж сьогодні збиралися у країну здоров’я.
Андрій:- так, так я вже прокинувся. Зараз зробимо уроки і потім підемо.
Ангеліна:- гаразд, ти мені допоможеш?
Андрій: — так звичайно. Ти ж не тільки моя сестричка, а й хороший друг.
Ангеліна:- ну ось і все, ходімо швидше.
…(дзвінок у двері)…
О.М.:- я вас вже зачекався мої любі. Заходьте будь ласка.
Ангеліна:- Олег Миколайович ми сьогодні вночі таке бачили!
Андрій:- ми бачили зірки, планети і навіть метеорит. Це була така краса! Ангеліна:- ми з татом дивились у телескоп. Андрій:- ми розглядали всесвіт і він нам сподобався.
О.М.:- так справді всесвіт чудовий! І він ще прекрасніший тим, що ним керує Господь, ім’я якому Любов! Андрій:- чому ж тоді на нашій планеті стільки горя і страждань? От таких наприклад, як ми говорили минулого разу про депресію.
Ангеліна:- і чому наш Господь, який нас так сильно любить і який є таким Всемогутнім не знищить зло, щоб його не було зовсім.
О.М.:- слушні запитання. Я б навіть доповнив їх. У 5 розділі книги Іова написано, що людина народжується на страждання, як іскри, щоб направлятися до гори. У євангелії від Івана у 16 розділі, сам Христос сказав, що у світі будете мати страждання. Думаю варто це питання розглянути більш детально. Минулого разу ми розглядали, як діє страждання і як з ним боротися. Сьогодні я хотів би поміркувати над тим навіщо нам страждання і чому Господь допускає в нашому житті?
Ангеліна:- мене особливо цікавить питання, чому віруючі люди страждають?
Андрій:- от наприклад, чому вчора у моєї мами боліла голова?
Ангеліна:- а у мого однокласника братик також християнин і він зламав ногу.
О.М.:- давайте почнемо спочатку. В результаті гріха Адама усі його нащадки, тобто усі люди, зробилися рабами сатани. Він мав владу смерті і страждання над ними. Господь Ісус не був простим нащадком Адама, у нього була земна мама, але небесний Тато. До цього часу сатана мучав і вбивав мільйони людей і це було цілком законно, оскільки людина сама віддалася в рабство. Але коли він вбив нашого Господа на хресті, то він вперше став за законами всесвіту справжнім убивцею. І тим самим навів на себе смертельний вирок. А оскільки кожний, кому винесено такий вирок звільнюється від усіх своїх прав, то сатана і був знищений, як володар над людьми. Але тільки над тими, які через тільки через віру Ісуса Христа приходять до Небесного Батька.
Ангеліна:- тобто над такими людьми вже немає влади ні смерті, ні страждання. Чому ж тоді Господь дозволяє, щоб Його дітки, які повірили Йому страждали в цьому світі від руки переможеного ворога?
Андрій:- чому його взагалі не знищити?
О.М.:- коли Господь дозволяє будь-кому спричиняти страждання своїм діткам, то Він це робить, щоб Його дітки навчилися перемагати зло і ще більше, і глибше пізнавали Його любов. Але Він робить ще більше: кожне страждання, кожен біль у вічності принесе величезні благословення, величезні блага і велику славу. Наш Бог, який так мудро керує всесвітом, який створив його таким прекрасним, який дав нам очі, щоб все це бачити, вуха, щоб чути і серце, щоб все це розуміти і славити Його, примножить всю цю красу у нескінчену кількість разів. І уявіть собі, щоб всім цим керувати, Він вже вибрав нас.
Ангеліна і Андрій ( разом):- … нас?…
О.М.:- так, саме нас, усіх нас , тих, хто любить Ісуса Христа, тих, хто довіряє Йому своє життя і живе Його заповідями. І уявіть собі, якими нам повинно бути, щоб мудро і вірно керувати усім прекрасним світом.
Ангеліна:- хіба ж ми зможемо? Ми ж такі маленькі!
Андрій:- це ж такий велетенський світ.
О.М.:- так, ми справді занадто маленькі і мізерні, навіть думати про такі речі. Але Господь обирає нас для того, щоб ми були Його дивною таємничою нареченою, яка розділить з Ним царювання. І для того, щоб це було можливим, через страждання, Він виховує її внутрішній прекрасний світ. Через страждання і скорботи, кожний християнин проходить процес виховання характеру свого Небесного Батька, і в ньому зростає Божественна небесна любов.
Андрій:- але це так боляче терпіти страждання.
О.М.:- Господь не допустить більше, ніж ти можеш витримати. Колись Давид говорив, що він з Господом заспокоюється навіть тоді, коли йде дорогою смертельної темряви. Наше життя подібне до того метеориту, що ви вже бачили. Якась проста людина направлена Господнім промислом, через страждання може засяяти небесним світлом Божої любові і показувати усім іншим, як той метеор, що розливав своє світло у темряві, що у всіх життєвих бурях і негараздах. Можливо мати дорогоцінний спокій душі, лише тільки віруючи, сподіваючись і люблячи свого Господа.
Ангеліна:- Олег Миколайович, хіба це можливо? Ми ж так мало розуміємо.
О.М.:- головне в нашому житті, щоб ми довіряли Господу і любили Його. А якщо ми не все розуміємо, то Господь відкриє у свій час. Все ми будемо починати розуміти тільки у вічності. Зараз ми не бачимо того, що бачить Господь, але у майбутньому Він відкриє нам, що та дорога життя, по якій Він нас вів, була найкращою у всесвіті, і Він єдиний був наш вірний люблячий захисник через усе життя.
Ангеліна:- хіба Господь нас і разом з нами в стражданнях?О.М.:- ну звичайно, Він ніколи нас не покидає. Андрій:- навіть тоді, коли ми погано себе поводимо і не слухаємося своїх батьків?
О.М.:- так, навіть тоді. Навіть, коли ми згрішили перед Богом і глибоко впали, Він не відвертається від нас. Йому боляче і Він страждає набагато більше ніж наші батьки, коли ми їх не слухаємо, але все ж не перестає нас любити, як своїх дітей, і так само про нас турбується. Але ж від того гріха чи непослуху ми страждаємо самі і страждають навколо нас наші ближні.
Андрій:- я більш ніколи не хочу спричиняти біль моєму Господу.
Ангеліна:- я теж. О.М.:- сьогодні наш час закінчується, але ми можемо прийняти рішення в своєму серці з сьогоднішнього дня як щомога менше робити поганих вчинків і більше добрих.
(Разом):- дякуємо вам, до побачення! О.М.:- до побачення мої любі, Господніх вам благословіть.